Мій шлях до Європейського Союзу через Польщу. Частина ІІІ.

Замість прологу хочеться визнати, що з власною лінню з роками все важче боротись проте йдеться тільки про її творчу складову.

Що ж до справи (обережно багато тексту) - пройшло трохи більше року від мого переїзду до Британії і зараз я хочу розказати з якими життєвими моментами я зіштовхнувся на протязі цього року і як можна купити будинок в Англії (в кредит звичайно).

Отже почнемо по порядку з моменту релокації. В цілому моя фірма обіцяє покрити витрати на релокацію вас та ваших речей на острів проте в моєму випадку (нагадаю, що фірма заплатила досить велику суму під час подачі на візу) я цією опцією не скористався, а спокійно запакував всі речі в коробки і передав бусом до Англії за 20 фунтів за коробку. 

Перший день на острові важко передати словами через те що я дуже довго хотів пожити саме тут і емоції були дуже неоднозначними, хоча й приємними.

Приємним було й те, що фірма (через роботу на проекті з офісу клієнта) винаймує житло і платить за комунальні послуги, що є досить вагомою цифрою особливо якщо це все перевести в місяці.

Тепер про факти буду писати тезисно, щоб не розпливатись словом по сторінці:

- банківський рахунок - дуже потрібна річ адже без нього ви не зможете отримувати зарплату. Насправді в мене пішло коло місяця і 3 походи в банк щоб відкрити тут рахунок. Процедура наступна - спочатку ви йдете в банк (чи декілька банків) і кажете, що хочете рахунок; менеджер питає чи є у вас 2 документи які підтверджують вашу адресу проживання в Англії та документ з фото (в моєму випадку паспорт з візою) і якщо є то призначає співбесіду з наступним менеджером; ви приносите всі папери (паспорт, договір про аренду житла, разунок з іншого банку, рахунок за комуналку чи інтернет і т.п.) і проходите таку собі співбесіду. Якщо проблем з паперами немає (в моєму випадку там були певні нюанси через те, що я не винаймав квартиру сам і на своє ім'я) то вам відкривають рахунок і це дуже велике перше досягнення. Як бонус я ще отримав кредитну картку.

- NIN (National Insurance Number) - щось на зразок ідентифікаційного коду в Україні - теж можна подаватись практично одразу після приїзду. Триває то в середньому місяць хоча може й довше, але без нього ви будете платити в середньому на 10 відсотків податків більше ніж з ним. В мене пішло більше 2-х місяців і переплачені податки звичайно не повертаються.

- купівля машини (не обов'язковий пункт) - але якщо ви хочете їздити / подорожувати по Британії, то купити машину не складає жодних проблем. Витратив на весь процес рівно 3 години (не рахуючи пошуку в інтернеті пристойного варіанту): їдеш в салон де тобі без проблем дають машину на тест драйв (звичайно мусите показати водіське посвідчення); машина сподобалась - по інтернету платиш дорожній збір і купуєш страхівку (все це на місці в магазині); продавець переписує певні папери на твоє ім'я; платиш гроші і ключи в тебе - можеш їхати прямо зараз.

- також дуже швидко оформив собі першу позичку (loan - не плутати з кредитом) - пішло десь 40 хвилин розмови з банком по телефону і попередньо заповнена заявка в інтернеті. Це також не обов'язково. але дуже корисно для побудови кредитної історії на майбутнє. Із плюсів те що ти одразу знаєш скільки ти маєш віддати і жодні коливання валюти не впливають на остаточну ціну: наприклад позичили 1000 фунтів, а маєш віддати 1050 фунтів - і все жодних інших прихованих податків чи платежів немає.

Як бачимо нереальних завдань наразі не існувало аж поки ви не хочете купити нерухомість. Нагадаю в мене немає європейського паспорту і я просто собі такий громадянин України на візі.

- купівля житла - у кожного свій підхід і бачення цього пункту так само як і вимоги до майбутньої оселі, тому процес вибору і опису житла я спеціально пропущу і опишу тільки процес купівлі. Все починається з вашого бажання щось придбати і звичайно з того моменту коли у вас достатньо грошей на рахунку для першого внеску (мінімум 10 відсотків від вартості житла). Коли є гроші і мета ви йдете до банку і питаєте в них скільки вони зможуть дати вам грошей в борг базуючись на вашому доході і заощадженнях. Ця розмова виливається в Кредитний сертифікат (Mortgage certificate) в якому написано, що банк умовно погоджується дати вам кредит на 100000 (це ще не гарантія). Після цього ви йдете до рієлторів і шукаєте / дивитесь різні варіанти. Ви визначились з будинком тоді робите пропозицію продавцю (тут можна навіть торгуватись - особисто виторгував 3000 знижки) і якщо продавець приймає вашу пропозицію йдете другий раз в банк. Друга співбесіда вже є досить предметною і власне на ній визначається чи дадуть вам кредит, як правило банк ще раз перевіряє житло на предмет відповідності заявленої ціни до стану. Після другого походу, якщо банк погодився йти далі ви підписуєте договір з юристами (самому купити житло нереально), які будуть діяти від вас і готувати всі документи. Далі йдуть різні перевірки будинку, а саме його історії і стану (буде купа сертифікатів - пішло в мене на то десь 450 фунтів і 3 тижні). Ви достатньо щасливі і з житлом немає проблем тоді йдете третій раз до банку і підписуєте всі документи які виливаються в Кредитну пропозицію (Mortgage offer) і це вже фінальна стадія. Залишилось тільки підписати контракти, декілька різних документів і в один святковий день ви переводите перший внесок на рахунок ваших юристів, на той самий рахунок банк переводить залишок грошей, потім юристи переводять гроші на рахунок юристів продавця, а ви отримуєте ключі. Все вітання у вас є ваше житло ))) В цілому на всі ці речі може піти до 6 місяців.

Схематично в цифрах:

- 3 місяці на весь процес;

- 3 походи в банк;

- 4 зустрічі з юристами;

- 2 зустрічі з рієлторами;

- 8 переглянутих будинків;

- 0 зустрічей з продавцями (власниками житла);

- 1 куплений будинок.

З найважливішого залишилось поміняти водійське посвідчення, а для цього потрібно тут здавати з нуля так як українське не можна просто поміняти на англійське як будь-яке інше з європейської країни. Для довідки на рідному посвідченні ви маєте право їздити один рік, а здати на англійське можете через півроку проживання.

Думаю на сьогодні цілком досить інформації.

Замість висновку: 

- звичайно тут ніхто вас особливо не чекає і спочатку процеси можуть здатись надто бюрократичними, пізніше правда звикаєш і просто керуєшся правилами;

- якщо не намагатись обдурити чи пролізти чорним ходом, то можна дуже навіть гарно тут жити;

- стара істина - "Все можливо якщо хотіти і робити певні зусилля для того щоб досягти бажаного";

- бонус для тих хто мене знає особисто і  захоче подивитись на місто - є де переночувати (вірніше буде через місяць другий, коли куплю меблі і все інше);

- і останнє - так як я дуже мало спілкуюсь українською зараз прошу вибачення за можливі помилки ))))

Всім добра і здійснення мрій!!!!!

ах і замість мотивації хочу додати цитату Майкла Джордана на завершення:

“I've missed more than 9000 shots in my career. I've lost almost 300 games.

26 times, I've been trusted to take the game winning shot and missed.

I've failed over and over and over again in my life.

And that is why I succeed.”

Мій шлях до Європейського Союзу через Польщу. Частина ІІ.

Пролог: цей текст буде продовженням попереднього посту в цій серії, який я написав більше року тому :) Найголовнішою тезою всього цього твору буде: «Якщо хочеш щось змінити – підніми сраку і зроби це!». Не стану змагатись з відомими авторами в написанні мотиваційних творів, але сподіваюсь уважний читач зможе прочитати між строк стару як світ істину: «Якщо ви чогось сильно хочете, будьте готові до того, що це справдиться». Поїхали...

Частина 4.

Просто підсумую історію з часовою картою побиту в Польщі: після 3-х місяців роботи на фірмі, я отримав безтерміновий контракт і подався на карту (список документів, так само як і пости про саму процедуру є в інтернеті). Чекати довелось досить довго – замість заявлених 2-х місяців чекав майже 3, але рішення було позитивним (потім ще 2 тижні на фактичне виготовлення пластику) і я отримав карту на 3 роки. Це стало відправною точкою для наступних кроків по здійсненню мого плану :)

Частина 5.

Практично 6 місяців пролетіли в постійному навчанні та інтенсивній праці. За цей час ми організували локальні місячні конференції для тестерів, я відвідав декілька технічних конференцій, написав декілька постів на блог компанії, закінчив купу різних курсів на Coursera та Pluralsight та здав один з перших ISTQB сертифікатів для тестерів. В загальному мій перший рік в Кайносі був дуже схожий на рік в Софтсерві – тільки по вихідним я сидів вдома, а не в офісі. Підсумком цього року стало моє підвищення як позиційно так і матеріально, тобто тут не обов*язково ти загинеш на тій самій позиції і що приємно – не потрібно просити гроші при підвищенні чи після вдалого апрайзелу.

Частина 6.

Тут починається найцікавіше і сподіваюсь мої емоції (та 15-ти річний віскі), які все ще досить сильні не завадять більш менш логічно та об*єктивно викласти свої думки на папір.

Трохи зазирнувши в історію мушу пригадати один факт (він є досить вагомим), коли я вибирав який контракт підписати – Кайнос переміг через один пункт(хоча інші були теж досить багатообіцяючі): «Через рік праці на фірмі є можливість релокації до Великобританії».

Отже рівно через один календарний рік – на початку березня 2015 року я пішов до свого шефа (керівник Гданського офісу) і сказав йому, що я хочу переїхати до Англії. Розмова тривала близько 30 хвилин і я не буду приводити тут всі аргументи які я привів, але він їх прийняв і обіцяв подумати, а заразом і порадитись з британським керівництвом. Так почалась моя історія з документами до «туманного альбіону» (хоча багато хто каже, що туману там не знайти). Шеф мене не підвів і після розмов з головним офісом було вирішено ризикнути і спробувати мене перевезти цілком легально, а не сховавши у фурі, як багатьох (добре, що не всіх :) ) інших наших співвітчизників. На розмови і танці пішов цілий місяць і від квітня (саме в квітні починається новий фінансовий рік в британії) на сайті компанії з*явилась вакансія на яку я мав податись, крім того звичайно очікувалось, що подадуться і інші люди. Ця пропозиція по всіх правилах має бути на сторінці не менше місяця – дати підтверджуються скріншотами та логами.

В цілому процес виглядає так (пишу схематично, бо повністю процедура дуже добре описана на офіційному сайті британського консульства):

- Створюється і вивішується вакансія (мусить провисіти мінімум місяць, якщо на протязі 6 місяців вас не перевезли вакансію потрібно вивішувати знову) – ціна питання 0, займається компанія;

- Потрібно здати один з міжнародних тестів на знання мови TOEFL або IELTS – вимаганий рівень не менше В1 (середній бал для IELTS мусить бути не нижче 4) здається – ціна питання коло 250 доларів (ціна в Польщі станом на квітень 2015 року), займаєтесь і платите ви (хоча якщо домовитесь з фірмою, вони спонсорнуть);

- Потрібно пройти медичний огляд (конкретніше - флюорографію) – проходиться тільки в одній клініці в Києві (в Польщі акредитованої лікарні немає) – ціна питання 120 доларів, займаєтесь і платите ви;

- Потрібно зробити переклад офіційного витягу з банківського рахунку на якому останні 3 місяці було не менше 1000 фунтів (з розрахунку на одну людину) і по 700 на кожного наступного члена родини. Крім того дуже важливо, щоб цей витяг містив інформацію про походження цих грошей (в ідеалі вони мусять походити від вашого теперішного працедавця) – і це ДУЖЕ важливо, хоча на сайті в них це і не вказано – ціна питання за переклад коло 100 доларів (залежить від кількості сторінок і цін в агенції перекладів), займаєтесь і платите ви;

- Після місяця оголошення – фірма збирає додаткові папери (не знаю всього списку, бо його ніде не бачив) і подає на Certificate of Sponsorship – простіше то підстава для отримання робочої візи по Tier 2 (аналог H2B в штатах). Тут важливо пам*ятати, що фірма мусить мати ліцензію на такі заявки (якщо ліцензії немає спочатку вони мусять її отримати), а також запропонувати вам заробітну платню досить високу (зараз після того як вибори виграли консерватори планка виросла).

- В Британії є обмежена кількість на видачу таких сертифікатів (коло 20000 на рік – відповідно в районі 1700 в місяць), також принцип такий – кожна заявка може набрати певну кількість балів від 32 до 105, потім на початку наступного місяця іміграційною службою встановлюється мінімальна планка прохідного балу і всі ті хто пройшов (якщо кількість не перевищує квоту на місяць) отримують сертифікати. Оплачується така заявка фірмою – і якщо ти не отримав в цьому місяці, твоя заявка автоматично не переноситься на наступний, а потрібно заново платити і подавати. В моєму випадку заявка мала 45 балів – тому в перший місяць, коли планка була 50 я не пройшов, на другий мені пощастило і вони поставили прохідний рівень 45 – тоді я отримав електронну версію сертифікату (строк дії може бути від 6 місяців до 5 років). На цей момент пройшло вже практично 5 місяців від початку всього процесу. Мушу додати, що я не супер програміст з невідомо якою зарплатою і моя фірма не Google або Amazon (які напевно могли би то все швидше провернути) – вони всі ці папери робили ВПЕРШЕ для мене;

- Отже останнім кроком була подача заявки на візу. І тут починається найцікавіше. З самого початку потрібно зібрати всі документи, які написані на сайті, а також зробити копії англійського сертифікату, медичного сертифікату, роздрукувати лист підтвердження про оплату NHS (медичне обслуговування в британії) і копію документу, який надає вам право перебувати в країні (в моєму випадку так, як я подавався напряму у Варшаві, то копія карти побиту). Потім ви заповнюєте анкету в інтернеті – не забудьте, що платити за заявку вам доведеться практично одразу, тому приготуйте гроші на картці (іншої опції немає). Після заповнення анкети – потрібно оплатити NHS із розрахунку 200 фунтів за рік майбутньої візи (тобто якщо я хочу візу на три роки – 600 фунтів, якщо візу не відкриють гроші обіцяють повернути), після того оплатити саму візу і робоча віза терміном від 3 до 5 років коштує в районі 1200 фунтів – знову ж таки всі ці оплати лягають або на вас, або фірма вам щось заспонсорує (в моєму випадку ми домовились 50 на 50). Далі вибираєте день і їдете до консульства – там процедура перевірки паперів, зняття відбитків та цифрове фото, жодної співбесіди я не мав і не обов*язково, що хтось матиме. Загалом весь процес подачі документів від заходу в консульство і виходу з нього зайняв в мене коло 15 хвилин. Не вірите? Просто у Варшаві немає черг – бо там подаються тільки ті їто не є громадянами ЄС. Наче все по процесу подачі...

- Останній пункт чекання на рішення, так як результат всієї роботи буде відомий, коли ви відкриєте свій паспорт. По такій візі вони приймають рішення за 10 робочих днів, але в моєму випадку там було за 12;

- Коли рішення прийнято вам приходить лист з опціями як забрати паспорт: особисто чи кур*єром. Я вибрав друге – ціна питання 14 євро, платите ви. У випадку Гданська я отримав паспорт на наступний день.

Сказати, що при відкритті паспорту в мене бухало в грудях – не сказати нічого, я думав, що стук чути людям. Хтось скаже чого нервуватись – для скептиків трохи статистики: ще років 5 тому відсоток відмов по таким візам був коло 2% зараз (в основному через махінації індусів та пакістанців – і це не расизм) відсоток становить 37%, тобто реально майже 50 на 50.

Отже результат – віза в мене на руках і тепер наступає черговий етап в моєму житті – переїзд на острів. Пізніше спробую описати деталі пошуків, оренди житла і різні побутові речі :)

Висновок.

Друзі або просто читачі цієї історії, що саме я хотів донести до вас окрім реальної історії про документи :) :

- Все можливо (як би банально це не звучало) – просто мусите визначитись, ЩО саме ви хочете – смієтесь? Ви були би в шоці, якщо б дізнались, що більшість людей просто не знає чого хоче :) ;

- Потрібно працювати – і не важливо на якому ви рівні, чи чим конкретно ви займаєтесь – просто чесно робіть свою роботу і це обов*язково вам допоможе;

- Довіряйте своїй інтуїції і досліджуйте питання перед початком будь-чого – в моєму випадку я почав читати про всі процедури десь за 6 місяців до першої розмови з шефом;

- Майте запасний план (не буду розповідати про свій) бо завжди є варіант, що все піде не дуже гладко :) ;

- Якщо цікаво, чому саме Англія – рекомендую глянути на рівень зарплат (дуже легко знайти в інтернеті) і на рівень життя (хоча він може бути і не найвищим в Європі), але основне – після 5 років праці по такій візі ви отримуєте право на британське громадянство, що є дуже привабливим, особливо, якщо половину життя ходиш по посольствам і просиш візи :)

- Основне – забийте на всі поради і робіть так ЯК хочете ВИ, тільки РОБІТЬ!

P.S. Все викладене вище Мій власний досвід, який може відрізнятись від досвіду інших людей, тому не потрібно старатись щось доводити мені – просто або прийміть інформацію, або ні – дякую за те, що дочитали до цих слів...

Палац Шонбрун, Відень 2014 - Парк...

Сьогодні напевно той самий день, коли мені хочеться поділитись своїми спогадами про другий свій візит до Парку літньої резиденції Габсбургів - Шонбрун, Відень - травень 2014 рік. Тут буде напевно більше фото спогадів аніж емоційно-словесних, чому? Тому що так я відчуваю, так хочу, так вважаю за потрібне, так є - просто так є зараз в моєму житті...

Слова я лишу на другий пост - просто про Відень і подорож до нього - тут тільки про прекрасне.

Почнемо... Другий раз я був в цьому чудовому парку, без зайвого пафосу та понтів - це дуже гарне місце. Гарне не тільки зовнішньо, а й внутрішньо, гарне своїм змістом, насиченням, почуттями, спогадами, історією і безкінечними годинами праці всіх тих, хто береже цей витвір паркового мистецтва. Ніколи не рахував себе романтиком в повному сенсі цього слова, але хочеться насолоджуватись і мріяти, сидячи на старих лавочках імператорського парку, що я й робив близько 5 годин чудового сонячного дня - і повірте цього напевно було замало...

Далі фото - і мої, сподіваюсь доречні, коментарії до них...

Якщо зайти в парк з правого боку від палацу, то не можна оминути одну з таких квітучих (весною та літом звичайно) арок...

Просто... вишукано... гарно...

Ще трохи квітів.

Отакі диво машини підстригають дерева буквально зі всіх сторін, роблячи їх майже ідеально рівними - грінпіс напевно вважав би це знущанням над деревами, але це дуже гарно і навіть має історичну основу. Яку? Ну ви знаєте де шукати відповідь :)

Напевно постійний мешканець або мешканка парку(не знали як перевірити напевно). Абсолютно не боїться туристів - підійшла, переконалась, що в нас немає горіхів і так само спокійно пішла від нас (наступного разу візьму щось обов'язково).

Один з багатьох фонтанів.

Просто гусак - або ні не просто - Австрійський королівський гусак :)

Наступні декілька зображень з королівської оранжереї та пустельного(просто не знаю як його правильно назвати) будинків :) Пустельний(авт.) - тому що там представлені мешканці та рослини переважно пустельних районів світу. Вхід в ці два місця коштував 6 евро (станом на 2014 рік - авт.)

Квіти - яких неймовірно багато і вони різноманітні, якщо взяти до уваги роки побудови оранжереї, то дивуєшся адекватності та раціональності вкладення грошей, які навіть після смерті власників не тільки радують око, а ще й збирають самі на своє утримання.

Звичайно пальми - де ж без них в такому то місці...

Сходи на другий ярус - наразі вони були закриті, але думаю, побудовані були спеціально для того, щоб королівська родина мала змогу насолоджуватись чудовими рослинами з висоти декількох метрів...

Щоб цікаві туристи не витоптали все довкола в пошуках гарного кадру, персоналом було обладнано декілька спеціальних місць для цих потреб. Хоча можливо цим стільцям стільки ж років, скільки й будові.

Перед тим як перейти далі ще пару слів про оранжерею. Вона поділена на три частини - перша частина з нормальною, якшо так можна висловитись, температурою (в районі +20); друга нагадує тропічний ліс - дуже схоже на сауну, там ще є приховані динаміки із звуками лісу для більшої реалістичності; третя частина - називається холодна - там не було зимно, але це напевно неточність мого перекладу - підозрюю, що там була просто менша вологість. Для допитливих - ви просто мусите то все побачити на власні очі - рослини в прямому сенсі зі всіх куточків світу - від Австралії до Африки і Південної Америки.

Отакий собі потяг курсує по території палацу для тих, хто або не може, або не хоче сам пересуватись, або просто не має часу...

Це вже зображення з "пустельного" будинку (причини назви дивись вище)...

Скорпінона вдалось зафіксувати лише частково - може то й на краще...

Кактусів реально багато видів - підозрюю, що в дикій природі їх ще більше - але в центрі Відня, то вражає.

На цьому і на наступному фото зафіксовані наче звичайні камінці - але якщо вірити підписам, то це ДУЖЕ старі камінці - вік деяких навіть не в десятках тисяч років. Тільки уявити як царська родина перевіряла вік своїх експонатів... а може просто вірили на слово...

Останнє фото з цього будинку - трохи релаксу - безкоштовна чистка і масаж руки від НАДЗВИЧАЙНО дбайливих рибок.

Це маленький парк в парці - японський для чайних церемоній і напевно для медитацій перед прийняттям якихось важливих рішень...

Ще один спосіб пересування парком, без сумніву більш автентичний - ну і запах, здається, лишився як мінімум з 18 століття...

Не забуваємо про фонтани...

Місце яке потребує окремих декількох речень. Під час прогулянки по парку, тільки абсолютно відпочиваюча людина не задасть собі питання - а як то все тут зберігається і як взагалі з року в рік підтримується ця краса? Відповідь більш менш очевидна - є декілька розсадників в яких в холодну пору року зберігають старі та висаджують нові рослини... Обсяги можна уявити завдяки наступним декільком фото...

В цьому ж будинку з іншої сторони відбуваються концерти на яких грають безсмертну музику класиків, а особливо - Моцарта, в якого тут є навіть свій куточок слави...

Ця реконструкція палацу, знаходилась біля входу в комплекс і саме нею я хочу завершити Дуже коротенький фото огляд палацу...

На завершення традиційно декілька думок вголос. 

Перша - парк одночасно вартий відвідування, бажано звичайно весною або літом, коли все цвіте. Нажаль не встигли зацвісти троянди в повну силу, тому тут немає фото з їх участю, але їх там багато різних видів і по відгукам тих, кому я довіряю - це варто того, щоб побачити.

Друга - парк є яскравим прикладом, як можна цінувати, доглядати і насолоджуватись природою одночасно - часто ловив себе на думці, що по доброму заздрю австрійцям, які можуть просто пробігтись, посидіти, почитати або й прогулятись по імператорському парку щодня...

Третя - парк можна було б використовувати як навчальний посібник для наших "олігархів", які маючи гроші наймають настільки ж бездарних людей розбивати парки їм, якими являються самі - жодної критики, але в нашій країні є небагато парків, які хочеться відвідувати - а в такому стані жодного... Нічим ми не гірші австрійців просто не хочемо витрачати на то стільки часу, а чого б це - що воно само не виросте?

І остання - найважливіша - враження були б іншими, якщо б не люди з якими я був. Спеціально не називатиму імен - але моя вдячність не має меж, адже насолодитись будь-чим в повній мірі можна лише розділивши насолоду з іншою небайдужою тобі людиною. Мені пощастило, не можу стверджувати за моїх супутників, але сподіваюсь я був не сильно занудним під час цієї однозначно незабутньої та напевно не останньої прогулянки по Цісарському парку в літній резиденції Габсбургів - Шонбрун.

P.S. більш конкретні цифри, щодо вартості і т.п. опишу в наступному пості - в якому будуть думки про відвідини Відня в цілому.

Мій шлях до Європейського Союзу через Польщу. Частина І.

Замість епіграфу – «Я дивився їй в слід і розумів, що більше не можу давати їй те, що вона звикла отримувати від мене. Ми провели дуже багато часу разом, щоб пізнати один одного. Вона повільно віддалялась ніби запрошуючи з собою. Її звали – моя попередня робота.»

Хто знає мене трохи довше ніж пару випадкових зустрічей, напевно пригадає моє прагнення жити в кращому світі, на це власне і були спрямовані мої зусилля останніх років, а може й навіть більше.

Я пишу ці строки сидячи на дивані в центрі тисячолітнього міста Гданська, що на березі Балтійського моря в Польщі. Як я опинився тут? Власне цим я і хочу поділитись.

Частина перша.

Все почалось в 2011 році (я про історію з Польщею) – я тільки повернувся з ОАЕ і після недовгої перерви зрозумів, що варто було б терміново десь звалити – і вибір очевидно виграла Польща через її доступність в плані оформлення документів. Оскільки я не мав якоїсь надзвичайної вартості в очах польського уряду, то довелось йти простим шляхом – практично фіктивне запрошення на фірму яка напевне ніколи і не мала роботи, але запрошення продавала регулярно і автобус в сторону Вроцлава. Я приїхав в Зелену Гуру під обід і перше що мене зацікавило – чим я буду займатись і де я буду жити. На пальцях я пояснив продавщиці преси, що мені потрібно і вона відправила мене в передмістя міста на взуттєву фабрику.

Сам процес працевлаштування описувати не варто – варто подякувати ще раз моєму бувшому шефу Адаму – він побачив в мені бажання працювати,а також те що реально не було де жити і взяв мене без досвіду до себе, а також як бонус я отримав матрац в переробленому гаражі, який підприємливий поляк здавав мені і ще 3-м українцям. Це були веселі 3 тижні – робота шок, умови шок, але я вважав, що після української армії налякати мене нічого не зможе і через пару тижнів я вже найшов інше житло – кімната в одної чудової пари – пана Юліана та пані Софії.

Ще через 3 місяця я переїхав майже в окреме житло де і прожив наступні 4 місяці J За цей час я більш менш навчився говорити польською, відмітився пару раз в місцевому клубі та в більярдній, посварився, а потім знайшов спільну мову з місцевим нарко ділером, і досяг найвищої для свого положення посади на роботі – офіційно займався всіма українцями, які хотіли працювати в нас – в цілому було весело.

«Спілкування може привести до корисних знайомств, вигідних угод, приємного проведення часу, але іноді, в особливо рідких випадках воно може привести нас до нас самих».

Так продовжувалось до березня 2012 року, вже в лютому я зрозумів, що такий шлях інтеграції занадто довгий і почав думати як дещо його пришвидшити. І тут як би це не звучало банально стала в нагоді друга освіта.

Частина друга.

Практично два роки назад я розірвав умову з моїм майже рідним шефом і повернувся в Україну починати все спочатку.

«Наш настрій напряму залежить від того в яку сторону по відношенню до роботи ми рухаємось».

10 березня я прийшов проходити вступне тестування на Java курси в SoftServe академію в Івано-Франківську. Чесно кажучи я напевне не був кращим кандидатом, але тоді був недобір і в мене була більш менш якісна англійська, тому мене взяли, а може я просто гарно написав тест. План був простий – закінчити академію, таким чином отримавши практичні навички з програмування абсолютно безкоштовно і спробувати повернутись в Польщу, нехай на найменшу зарплатню, але в Європі. Через 4 місяці навчання, випуску і декількох співбесід в польських фірмах я зрозумів, що таки замало в мене досвіду і так мені туди не потрапити навіть на найнижчу посаду. Пару місяців я провів в пошуках та проводах теплої пори року і восени, коли я вже наважився на ще один етап навчання, цього разу в Luxoft Київ, мені подзвонили з SoftServe і запросили на співбесіду. То було досить позитивно – адже першу я завалив через те що ніколи не програмував багато потокові аплікації – і то правда рівень трейні мусить вже це вміти. Друга була більш вдалою і через тиждень мені запропонували роботу Автоматизатором. Я закотив рукави і заглибився в роботу, за весь термін я не був на роботі приблизно 20 днів, всі інші дні включно з вихідними були в офісі – так пролетіло 17 місяців на SS.

«Між першим поглядом на стрілку годинника і другим поглядом на ту саму стрілку пролітає мить, а іноді встигає пройти все життя».

Я став більш впевненим і в мене трохи було реального досвіду, що взагалі важко оцінити. Але чим довше я працював, тим більше розумів, що це практично межа – не межа по зарплаті чи досвіду,  а межа на якій я ще можу спокійно сприймати то ставлення з яким фірма ставиться до людей. Спеціально не буду тут писати нічого поганого – про бувших або гарне, або нічого – всі хто працював або працює там самі знають і плюси і мінуси.

«Ви працюєте не на тих, хто платить вам гроші. Ви працюєте на тих, хто на вас заробляє».

Отже минуло практично 17 місяців, одного разу після певних непорозумінь з менеджментом я сидів на роботі в неділю і вирішив спробувати повернутись в Польщу ще раз.

Частина третя.

Тут будуть більшою частиною факти з мого власного досвіду, тому якщо в когось був інший досвід – інтернет широкий все стерпить – прошу писати.

Загалом я вислав 24 резюме через портали «pracuj.pl» та «praca.pl». На які отримав 8 відповідей – 2 одразу були відмовами і 6 співбесід. Ще раз повторюсь, дуже часто я говорив це, потрібно проходити співбесіди час від часу – саме так ви можете більш менш реально знати потреби ринку і наскільки ви цим потребам відповідаєте. З 6 співбесід я отримав 2 пропозиції і першу ж я прийняв – прогадав? Хто знає. Мета була переїхати – вона досягнута. Фірма була обрана через свою продуктовість і через те, що головний офіс в Британії, а не в штатах. Вони оплатили переїзд, досить швидко зробили початкові документи, запропонували нормальний договір, зарплату в два рази вище і винайняли готель на час поки я шукав квартиру. Далі віза типу D – практично для неї потрібно тільки запрошення від фірми, яке вона може оформити в місцевому уряді при бажанні на протязі 1-го дня. В посольстві 99% позитивного рішення – хіба що у вас були проблеми перед тим. З візою переїзд – тут на початку підписується короткотермінова умова, в моєму випадку на 6 місяців, а через 2-3 місяці, після отримання іншого дозволу на роботу умова автоматично стає на той термін. На пошуки квартири в мене пішло декілька годин в інтернеті і єдина зустріч з ріелтором – я хотів ту квартир уі одразу погодився на неї після оглядин. Позитив в тому, що тут ви не платите ріелтору – платить власник, але дуже часто ви мусите платити заставу – в розмірі місячної оплати власнику на випадок, якщо ви щось попсуєте, вона повертається по завершенню оренди. Ціну квартири не варто зазначати, тому що вони різняться в залежності від площі, району, ремонту, жадібності хазяїв і т.п. На що варто наголосити – це умова на оренду, оця річ потрібна – вона захищає від коливань цін і так далі – а також дозволяє отримати тимчасову прописку. Тому при оренді перевіряйте умову – там мають бути зазначені дані ваші та орендатора, а також термін і сума, яку ви маєте платити. Отже через пару днів перебування в Польщі я мав квартиру, але ще жив в готелі до кінця тижня бо там були халявні сніданки J

Наступним кроком було підписання всіх внутрішніх умов та документів, а також проходження медичного огляду, який по суті теж є обов’язковим при прийомі на роботу в Польщі.

Відкриття банківського рахунку зайняло 15 хвилин і десь 30 хвилин зайняло отримання часової прописки на квартирі для якої при наявності договору навіть не потрібен власник.

По суті на даний час більше нічого не потрібно – через місяць буде зміна дозволу на працю на довший і подання на часове пмж в Польщі, про це пізніше трохи напишу, коли пройду всі процедури.

Підсумок.

Тепер трохи філософії на завершення цих трьох періодів знайомства з Європейським Союзом.

Дуже часто доводилось чути – не все так гарно, можна було б щось змінити, але кому ми там потрібні – підніміть сраку і перевірте на собі як тут насправді. Поляки можливо і не будуть танцювати радісних танців, але якщо ви будете поважити їх та їхню культуру, намагатись вчити мову, а також працювати з ними на рівних, а не тиснути дупою в крісло, як часто це відбувається в нас, під приводом – а мені і так мало платять, вас БУДУТЬ поважати. І ніяк інакше – ви приїхали жити до них, а – «В чужий монастир…» далі не дурні самі знаєте.

Думка номер два – все дорого або і тут норм платять – так от для порівняння: девелопер або нормальний тестер рівня інтермід тут за зарплату ОДНУ може знімати житло, харчуватись і купити машину до 12 років БЕЗ пробігу по Україні. Якщо ви можете це собі дозволити в Україні на зарплату міда в Франківську чи в іншому місті – напишіть мені – про Вас має знати світ.

Ще трохи про харчування, а точніше ціни на нього – це давно не секрет кожен третій напевно був не раз в Польщі, тут воно дешевше – а поціновувачам переводити гривні в злоті і навпаки додам – навіть при переводі продукти везуться В Україну, а не З неї, тому тут дешевше.

Ставлення в цілому – тут як правило всім все одно – ніхто не буде заглядати вам в тарілку чи гаманець, нікому не цікаво скільки ви заробляєте і т.п. тобто таких близьких речей українцям тут мало J

Не буду описувати про дороги і тому подібне – скажу лише одне вони (дороги) тут є.

Звичайно тут теж не медом помазано і є свої нюанси, але повірте моєму багаторічному досвіду переїздів – якщо скласти всі плюси і мінуси, то мінуси просто будуть в шоці від чисельної переваги їх арифметичних родичів.

Підсумовуючи цю вступну частину хочеться сказати одну річ – прошу не сприймати вище написане, як заклик до переїзду, але якщо ви приймете таке рішення, скоріше за все ви не пожалкуєте про нього J

Замість епілогу – «Кожен раз, коли ми робимо крок, ми обертаємо землю приблизно на метр. Хочеш, щоб Земля оберталась швидше - біжи».

P.S. цитати власні... з неопублікованого :)

“Copernicus Science Centre” (Warszawa 29.08.2012) part 5

Здравствуйте! На улице замечательная погода и настроение под лаунж именно то, которое необходимо для завершения краткого обзора научного центра Коперника в Варшаве.

Что же нам осталось? Начнем с "Театра роботов", вход в который находится на первом этаже рядом с первым выставочным залом.

Вход в театр роботов. Как я упоминал ранее, представления проходят раз в час и количество мест ограничено, добавьте сюда тот факт, что оно бесплатно и вы сразу поймете почему нужно забронировать себе место еще при покупке билета на вход в центр.

Все фото роботов сделаны до начала представления, во время самого шоу ни фотографировать, ни записывать звук не разрешается в соответствии с авторскими правами. Что же тут происходит? Скажем так - роботы, а их 3, рассказывают одну очень известную историю, при этом они двигаются и жестикулируют очень натурально (прям как в "Терминаторе"), а вот о чем история - вам придется узнать самим... :) В завершение только добавлю забавный момент: перед началом действия, вышла в центр девушка и спросила: "Есть ли в зале кто-то, кто не понимает польский?", никто не отозвался, тогда девушка улыбнулась и сказала: "Очень хорошо, значит представление будет на английском". Вот вам и всенародное изучение иностранного языка. Оглянулся и понял, что в зале скорее были люди, которые не понимали английский, а не польский - что ж ученье свет.

Поскольку нам остался один этаж на котором 3 экспозиции я решил (авторское право) объединить их в одной части моего обзора, т.е. ниже будет фотоотчет сразу о всем втором этаже.

Сразу перейдем к экспонатам, старался обходить залы более менее упорядоченным маршрутом. Три следующие фотографии проверяют вашу способность к самоузнаванию: вначале компьютер фотографирует ту или иную часть вашего тела (для особо любознательных замечу, что не все части тела можно таким образом сфотографировать), а потом на экране среди множества других фотографий вам предлашается узнать именно себя. По фото несложно догадаться какие именно части тела фотографируются.

Круг Хаоса - внешне неупорядоченное движение, обеспечивается переливанием жидкости из емкости в емкость.

Этот экспонат довольно необычен, поэтому про него подробней. Вы садитесь на прикрепленный к основе велосипед, напротив зеркала и понемногу начинаете крутить педали. В этот момент за стеклом появляется ваш двойник скелет, который точно также педалит на другом велосипеде. Мне было немного не с руки делать фотографии, но все же двойника рассмотреть можно. Уточню, что скелет не повторяет всех ваших движений, а только движения ног независимо от скорости кручения и направления (назад или вперед). 

Картина созданная из проводов.

Следующие несколько фотографий демонстрируют машины именно с такими колесами, которые идеально подходят к нашим дорогам.

Роботизированная рука - предлагается с помощью двух джойстиков и пяти кнопок, которые отвечают за 5 пальцев на "роборуке", переместить различные предметы из одной стороны в другую. Попробовал - не так просто оказывается.

Тут на воздушную пушку ложится легкий мяч и потоком воздуха нужно попасть в одно из колец.

Управление вертолетом в закрытом пространстве.

Танец игл - водите магнитом (это та непонятная красная штука) над стеклом и наблюдаете вращение закрепленных на осях игл, под действием магнитного поля.

Проверка работы статического поля - под плитой много мячиков для настольного тенниса, создавая, путем вращения ручки, статическое поле - нужно поднять плиту.

Экспонат на сообразительность - в желтых формах на разных уровнях находятся шестерни, нужно, используя ручки, настроить их так, чтобы вся конструкция работала.

Еще одно применение воздушной пушки. Один человек становится перед стендом - до него около 3-х метров, второй бьет в барабан и первый получает удар воздухом в район груди. Чем сильнее удар, тем большую порцию воздуха получает оппонент. При мне один экстремал приставил голову прямо к отверстию пушки - после удара глаза у него буквально на лбу были :).

Вы ощущали когда нибудь действие землетрясения на себе? Если нет - вам сюда - становитесь внутрь ограждения, держитесь за стол и вуаля, почти в эпицентре.

Это я назвал - белка в колесе, есть возможность узнать, что чувствуют наши братья меньшие бегая по кругу.

Гонки на самолетах, которые летают с помощью солнечных батарей, внизу стоят мощные лампы - задача: удержать луч на крыльях самолета, давая ему тем самым нужную энергию для полета. В принципе, хороший тренажер для тех, кто служит в ПВО.

Экспонат для проверки скорости реакции - играют два человека, задача: загораются разноцветные кнопки - нужно быстро нажать свой цвет. Выигрывает тот, кто быстрее доберется до цифры 48 :)

Не смог пройти мимо английской традиционной телефонной будки.

Инвалидам живется очень даже не просто - тут можно на себе попробовать, насколько сложно управлять инвалидным креслом в реальных условиях.

Единственная фотография из зала, в котором мы можем больше узнать о своем внутреннем строении.

Вот так коротко, буквально бегом, прошелся по второму залу, тем больше возможностей оставлю вам узнать больше о этом замечательном месте.

Подводя итог, под коротким (около 5 часов) визитом в научный центр Коперника, хочу отметить основные аспекты, присущие этому месту:

-  очень большое количество экспонатов, которое требует много времени, оптимально часов 6-7;

- адекватно продуманная инфраструктура: наличие камер хранения, туалетов, кафешек, где можно перекусить;

- есть довольно большой магазин с памятными сувенирами, по вполне адекватным ценам;

- обученный и толерантный персонал, готовый в любое мгновение прийти на помощь, говорят минимум на 2-х языках;

- интересная система (которой я не додумался воспользоваться) - при попадании внутрь у вас есть возможность зарегистрировать свой пластиковый билет, в регистрации указывается возраст, имя, почтовый ящик и т.п. После регистрации при использовании билета для того или иного экспоната (а таких довольно много) компьютер автоматически записывает ваши результаты, делает фотографии и даже записывает музыку которая в этот момент играла. После посещения заходите на специальный сайт и скачиваете все эти результаты себе на память;

- кроме того прямо на территории центра, с ограниченным доступом правда, находятся действующие лаборатории: биологическая, физическая, химическая и мастерская роботехники;

- вокруг центра Коперника расположен парк с необычными инсталяциями и скульптурами (также не успел по нему походить, видел только из окна), которые демонстрируют взаимосвязь науки и искусства.

Это основная информация, которой хотелось поделиться с вами - и если вы будете в Варшаве больше чем один день - поистине незабываемым будет путешествие в "Copernicus Science Centre". Приятных открытий!