Палац Шонбрун, Відень 2014 - Парк...

Сьогодні напевно той самий день, коли мені хочеться поділитись своїми спогадами про другий свій візит до Парку літньої резиденції Габсбургів - Шонбрун, Відень - травень 2014 рік. Тут буде напевно більше фото спогадів аніж емоційно-словесних, чому? Тому що так я відчуваю, так хочу, так вважаю за потрібне, так є - просто так є зараз в моєму житті...

Слова я лишу на другий пост - просто про Відень і подорож до нього - тут тільки про прекрасне.

Почнемо... Другий раз я був в цьому чудовому парку, без зайвого пафосу та понтів - це дуже гарне місце. Гарне не тільки зовнішньо, а й внутрішньо, гарне своїм змістом, насиченням, почуттями, спогадами, історією і безкінечними годинами праці всіх тих, хто береже цей витвір паркового мистецтва. Ніколи не рахував себе романтиком в повному сенсі цього слова, але хочеться насолоджуватись і мріяти, сидячи на старих лавочках імператорського парку, що я й робив близько 5 годин чудового сонячного дня - і повірте цього напевно було замало...

Далі фото - і мої, сподіваюсь доречні, коментарії до них...

Якщо зайти в парк з правого боку від палацу, то не можна оминути одну з таких квітучих (весною та літом звичайно) арок...

Просто... вишукано... гарно...

Ще трохи квітів.

Отакі диво машини підстригають дерева буквально зі всіх сторін, роблячи їх майже ідеально рівними - грінпіс напевно вважав би це знущанням над деревами, але це дуже гарно і навіть має історичну основу. Яку? Ну ви знаєте де шукати відповідь :)

Напевно постійний мешканець або мешканка парку(не знали як перевірити напевно). Абсолютно не боїться туристів - підійшла, переконалась, що в нас немає горіхів і так само спокійно пішла від нас (наступного разу візьму щось обов'язково).

Один з багатьох фонтанів.

Просто гусак - або ні не просто - Австрійський королівський гусак :)

Наступні декілька зображень з королівської оранжереї та пустельного(просто не знаю як його правильно назвати) будинків :) Пустельний(авт.) - тому що там представлені мешканці та рослини переважно пустельних районів світу. Вхід в ці два місця коштував 6 евро (станом на 2014 рік - авт.)

Квіти - яких неймовірно багато і вони різноманітні, якщо взяти до уваги роки побудови оранжереї, то дивуєшся адекватності та раціональності вкладення грошей, які навіть після смерті власників не тільки радують око, а ще й збирають самі на своє утримання.

Звичайно пальми - де ж без них в такому то місці...

Сходи на другий ярус - наразі вони були закриті, але думаю, побудовані були спеціально для того, щоб королівська родина мала змогу насолоджуватись чудовими рослинами з висоти декількох метрів...

Щоб цікаві туристи не витоптали все довкола в пошуках гарного кадру, персоналом було обладнано декілька спеціальних місць для цих потреб. Хоча можливо цим стільцям стільки ж років, скільки й будові.

Перед тим як перейти далі ще пару слів про оранжерею. Вона поділена на три частини - перша частина з нормальною, якшо так можна висловитись, температурою (в районі +20); друга нагадує тропічний ліс - дуже схоже на сауну, там ще є приховані динаміки із звуками лісу для більшої реалістичності; третя частина - називається холодна - там не було зимно, але це напевно неточність мого перекладу - підозрюю, що там була просто менша вологість. Для допитливих - ви просто мусите то все побачити на власні очі - рослини в прямому сенсі зі всіх куточків світу - від Австралії до Африки і Південної Америки.

Отакий собі потяг курсує по території палацу для тих, хто або не може, або не хоче сам пересуватись, або просто не має часу...

Це вже зображення з "пустельного" будинку (причини назви дивись вище)...

Скорпінона вдалось зафіксувати лише частково - може то й на краще...

Кактусів реально багато видів - підозрюю, що в дикій природі їх ще більше - але в центрі Відня, то вражає.

На цьому і на наступному фото зафіксовані наче звичайні камінці - але якщо вірити підписам, то це ДУЖЕ старі камінці - вік деяких навіть не в десятках тисяч років. Тільки уявити як царська родина перевіряла вік своїх експонатів... а може просто вірили на слово...

Останнє фото з цього будинку - трохи релаксу - безкоштовна чистка і масаж руки від НАДЗВИЧАЙНО дбайливих рибок.

Це маленький парк в парці - японський для чайних церемоній і напевно для медитацій перед прийняттям якихось важливих рішень...

Ще один спосіб пересування парком, без сумніву більш автентичний - ну і запах, здається, лишився як мінімум з 18 століття...

Не забуваємо про фонтани...

Місце яке потребує окремих декількох речень. Під час прогулянки по парку, тільки абсолютно відпочиваюча людина не задасть собі питання - а як то все тут зберігається і як взагалі з року в рік підтримується ця краса? Відповідь більш менш очевидна - є декілька розсадників в яких в холодну пору року зберігають старі та висаджують нові рослини... Обсяги можна уявити завдяки наступним декільком фото...

В цьому ж будинку з іншої сторони відбуваються концерти на яких грають безсмертну музику класиків, а особливо - Моцарта, в якого тут є навіть свій куточок слави...

Ця реконструкція палацу, знаходилась біля входу в комплекс і саме нею я хочу завершити Дуже коротенький фото огляд палацу...

На завершення традиційно декілька думок вголос. 

Перша - парк одночасно вартий відвідування, бажано звичайно весною або літом, коли все цвіте. Нажаль не встигли зацвісти троянди в повну силу, тому тут немає фото з їх участю, але їх там багато різних видів і по відгукам тих, кому я довіряю - це варто того, щоб побачити.

Друга - парк є яскравим прикладом, як можна цінувати, доглядати і насолоджуватись природою одночасно - часто ловив себе на думці, що по доброму заздрю австрійцям, які можуть просто пробігтись, посидіти, почитати або й прогулятись по імператорському парку щодня...

Третя - парк можна було б використовувати як навчальний посібник для наших "олігархів", які маючи гроші наймають настільки ж бездарних людей розбивати парки їм, якими являються самі - жодної критики, але в нашій країні є небагато парків, які хочеться відвідувати - а в такому стані жодного... Нічим ми не гірші австрійців просто не хочемо витрачати на то стільки часу, а чого б це - що воно само не виросте?

І остання - найважливіша - враження були б іншими, якщо б не люди з якими я був. Спеціально не називатиму імен - але моя вдячність не має меж, адже насолодитись будь-чим в повній мірі можна лише розділивши насолоду з іншою небайдужою тобі людиною. Мені пощастило, не можу стверджувати за моїх супутників, але сподіваюсь я був не сильно занудним під час цієї однозначно незабутньої та напевно не останньої прогулянки по Цісарському парку в літній резиденції Габсбургів - Шонбрун.

P.S. більш конкретні цифри, щодо вартості і т.п. опишу в наступному пості - в якому будуть думки про відвідини Відня в цілому.

Мій шлях до Європейського Союзу через Польщу. Частина І.

Замість епіграфу – «Я дивився їй в слід і розумів, що більше не можу давати їй те, що вона звикла отримувати від мене. Ми провели дуже багато часу разом, щоб пізнати один одного. Вона повільно віддалялась ніби запрошуючи з собою. Її звали – моя попередня робота.»

Хто знає мене трохи довше ніж пару випадкових зустрічей, напевно пригадає моє прагнення жити в кращому світі, на це власне і були спрямовані мої зусилля останніх років, а може й навіть більше.

Я пишу ці строки сидячи на дивані в центрі тисячолітнього міста Гданська, що на березі Балтійського моря в Польщі. Як я опинився тут? Власне цим я і хочу поділитись.

Частина перша.

Все почалось в 2011 році (я про історію з Польщею) – я тільки повернувся з ОАЕ і після недовгої перерви зрозумів, що варто було б терміново десь звалити – і вибір очевидно виграла Польща через її доступність в плані оформлення документів. Оскільки я не мав якоїсь надзвичайної вартості в очах польського уряду, то довелось йти простим шляхом – практично фіктивне запрошення на фірму яка напевне ніколи і не мала роботи, але запрошення продавала регулярно і автобус в сторону Вроцлава. Я приїхав в Зелену Гуру під обід і перше що мене зацікавило – чим я буду займатись і де я буду жити. На пальцях я пояснив продавщиці преси, що мені потрібно і вона відправила мене в передмістя міста на взуттєву фабрику.

Сам процес працевлаштування описувати не варто – варто подякувати ще раз моєму бувшому шефу Адаму – він побачив в мені бажання працювати,а також те що реально не було де жити і взяв мене без досвіду до себе, а також як бонус я отримав матрац в переробленому гаражі, який підприємливий поляк здавав мені і ще 3-м українцям. Це були веселі 3 тижні – робота шок, умови шок, але я вважав, що після української армії налякати мене нічого не зможе і через пару тижнів я вже найшов інше житло – кімната в одної чудової пари – пана Юліана та пані Софії.

Ще через 3 місяця я переїхав майже в окреме житло де і прожив наступні 4 місяці J За цей час я більш менш навчився говорити польською, відмітився пару раз в місцевому клубі та в більярдній, посварився, а потім знайшов спільну мову з місцевим нарко ділером, і досяг найвищої для свого положення посади на роботі – офіційно займався всіма українцями, які хотіли працювати в нас – в цілому було весело.

«Спілкування може привести до корисних знайомств, вигідних угод, приємного проведення часу, але іноді, в особливо рідких випадках воно може привести нас до нас самих».

Так продовжувалось до березня 2012 року, вже в лютому я зрозумів, що такий шлях інтеграції занадто довгий і почав думати як дещо його пришвидшити. І тут як би це не звучало банально стала в нагоді друга освіта.

Частина друга.

Практично два роки назад я розірвав умову з моїм майже рідним шефом і повернувся в Україну починати все спочатку.

«Наш настрій напряму залежить від того в яку сторону по відношенню до роботи ми рухаємось».

10 березня я прийшов проходити вступне тестування на Java курси в SoftServe академію в Івано-Франківську. Чесно кажучи я напевне не був кращим кандидатом, але тоді був недобір і в мене була більш менш якісна англійська, тому мене взяли, а може я просто гарно написав тест. План був простий – закінчити академію, таким чином отримавши практичні навички з програмування абсолютно безкоштовно і спробувати повернутись в Польщу, нехай на найменшу зарплатню, але в Європі. Через 4 місяці навчання, випуску і декількох співбесід в польських фірмах я зрозумів, що таки замало в мене досвіду і так мені туди не потрапити навіть на найнижчу посаду. Пару місяців я провів в пошуках та проводах теплої пори року і восени, коли я вже наважився на ще один етап навчання, цього разу в Luxoft Київ, мені подзвонили з SoftServe і запросили на співбесіду. То було досить позитивно – адже першу я завалив через те що ніколи не програмував багато потокові аплікації – і то правда рівень трейні мусить вже це вміти. Друга була більш вдалою і через тиждень мені запропонували роботу Автоматизатором. Я закотив рукави і заглибився в роботу, за весь термін я не був на роботі приблизно 20 днів, всі інші дні включно з вихідними були в офісі – так пролетіло 17 місяців на SS.

«Між першим поглядом на стрілку годинника і другим поглядом на ту саму стрілку пролітає мить, а іноді встигає пройти все життя».

Я став більш впевненим і в мене трохи було реального досвіду, що взагалі важко оцінити. Але чим довше я працював, тим більше розумів, що це практично межа – не межа по зарплаті чи досвіду,  а межа на якій я ще можу спокійно сприймати то ставлення з яким фірма ставиться до людей. Спеціально не буду тут писати нічого поганого – про бувших або гарне, або нічого – всі хто працював або працює там самі знають і плюси і мінуси.

«Ви працюєте не на тих, хто платить вам гроші. Ви працюєте на тих, хто на вас заробляє».

Отже минуло практично 17 місяців, одного разу після певних непорозумінь з менеджментом я сидів на роботі в неділю і вирішив спробувати повернутись в Польщу ще раз.

Частина третя.

Тут будуть більшою частиною факти з мого власного досвіду, тому якщо в когось був інший досвід – інтернет широкий все стерпить – прошу писати.

Загалом я вислав 24 резюме через портали «pracuj.pl» та «praca.pl». На які отримав 8 відповідей – 2 одразу були відмовами і 6 співбесід. Ще раз повторюсь, дуже часто я говорив це, потрібно проходити співбесіди час від часу – саме так ви можете більш менш реально знати потреби ринку і наскільки ви цим потребам відповідаєте. З 6 співбесід я отримав 2 пропозиції і першу ж я прийняв – прогадав? Хто знає. Мета була переїхати – вона досягнута. Фірма була обрана через свою продуктовість і через те, що головний офіс в Британії, а не в штатах. Вони оплатили переїзд, досить швидко зробили початкові документи, запропонували нормальний договір, зарплату в два рази вище і винайняли готель на час поки я шукав квартиру. Далі віза типу D – практично для неї потрібно тільки запрошення від фірми, яке вона може оформити в місцевому уряді при бажанні на протязі 1-го дня. В посольстві 99% позитивного рішення – хіба що у вас були проблеми перед тим. З візою переїзд – тут на початку підписується короткотермінова умова, в моєму випадку на 6 місяців, а через 2-3 місяці, після отримання іншого дозволу на роботу умова автоматично стає на той термін. На пошуки квартири в мене пішло декілька годин в інтернеті і єдина зустріч з ріелтором – я хотів ту квартир уі одразу погодився на неї після оглядин. Позитив в тому, що тут ви не платите ріелтору – платить власник, але дуже часто ви мусите платити заставу – в розмірі місячної оплати власнику на випадок, якщо ви щось попсуєте, вона повертається по завершенню оренди. Ціну квартири не варто зазначати, тому що вони різняться в залежності від площі, району, ремонту, жадібності хазяїв і т.п. На що варто наголосити – це умова на оренду, оця річ потрібна – вона захищає від коливань цін і так далі – а також дозволяє отримати тимчасову прописку. Тому при оренді перевіряйте умову – там мають бути зазначені дані ваші та орендатора, а також термін і сума, яку ви маєте платити. Отже через пару днів перебування в Польщі я мав квартиру, але ще жив в готелі до кінця тижня бо там були халявні сніданки J

Наступним кроком було підписання всіх внутрішніх умов та документів, а також проходження медичного огляду, який по суті теж є обов’язковим при прийомі на роботу в Польщі.

Відкриття банківського рахунку зайняло 15 хвилин і десь 30 хвилин зайняло отримання часової прописки на квартирі для якої при наявності договору навіть не потрібен власник.

По суті на даний час більше нічого не потрібно – через місяць буде зміна дозволу на працю на довший і подання на часове пмж в Польщі, про це пізніше трохи напишу, коли пройду всі процедури.

Підсумок.

Тепер трохи філософії на завершення цих трьох періодів знайомства з Європейським Союзом.

Дуже часто доводилось чути – не все так гарно, можна було б щось змінити, але кому ми там потрібні – підніміть сраку і перевірте на собі як тут насправді. Поляки можливо і не будуть танцювати радісних танців, але якщо ви будете поважити їх та їхню культуру, намагатись вчити мову, а також працювати з ними на рівних, а не тиснути дупою в крісло, як часто це відбувається в нас, під приводом – а мені і так мало платять, вас БУДУТЬ поважати. І ніяк інакше – ви приїхали жити до них, а – «В чужий монастир…» далі не дурні самі знаєте.

Думка номер два – все дорого або і тут норм платять – так от для порівняння: девелопер або нормальний тестер рівня інтермід тут за зарплату ОДНУ може знімати житло, харчуватись і купити машину до 12 років БЕЗ пробігу по Україні. Якщо ви можете це собі дозволити в Україні на зарплату міда в Франківську чи в іншому місті – напишіть мені – про Вас має знати світ.

Ще трохи про харчування, а точніше ціни на нього – це давно не секрет кожен третій напевно був не раз в Польщі, тут воно дешевше – а поціновувачам переводити гривні в злоті і навпаки додам – навіть при переводі продукти везуться В Україну, а не З неї, тому тут дешевше.

Ставлення в цілому – тут як правило всім все одно – ніхто не буде заглядати вам в тарілку чи гаманець, нікому не цікаво скільки ви заробляєте і т.п. тобто таких близьких речей українцям тут мало J

Не буду описувати про дороги і тому подібне – скажу лише одне вони (дороги) тут є.

Звичайно тут теж не медом помазано і є свої нюанси, але повірте моєму багаторічному досвіду переїздів – якщо скласти всі плюси і мінуси, то мінуси просто будуть в шоці від чисельної переваги їх арифметичних родичів.

Підсумовуючи цю вступну частину хочеться сказати одну річ – прошу не сприймати вище написане, як заклик до переїзду, але якщо ви приймете таке рішення, скоріше за все ви не пожалкуєте про нього J

Замість епілогу – «Кожен раз, коли ми робимо крок, ми обертаємо землю приблизно на метр. Хочеш, щоб Земля оберталась швидше - біжи».

P.S. цитати власні... з неопублікованого :)