Замість епіграфу –
«Я дивився їй в слід і розумів, що більше не можу давати їй те, що вона звикла
отримувати від мене. Ми провели дуже багато часу разом, щоб пізнати один
одного. Вона повільно віддалялась ніби запрошуючи з собою. Її звали – моя попередня
робота.»
Хто знає мене
трохи довше ніж пару випадкових зустрічей, напевно пригадає моє прагнення жити
в кращому світі, на це власне і були спрямовані мої зусилля останніх років, а
може й навіть більше.
Я пишу ці строки
сидячи на дивані в центрі тисячолітнього міста Гданська, що на березі Балтійського
моря в Польщі. Як я опинився тут? Власне цим я і хочу поділитись.
Частина перша.
Все почалось в
2011 році (я про історію з Польщею) – я тільки повернувся з ОАЕ і після
недовгої перерви зрозумів, що варто було б терміново десь звалити – і вибір
очевидно виграла Польща через її доступність в плані оформлення документів.
Оскільки я не мав якоїсь надзвичайної вартості в очах польського уряду, то
довелось йти простим шляхом – практично фіктивне запрошення на фірму яка
напевне ніколи і не мала роботи, але запрошення продавала регулярно і автобус в
сторону Вроцлава. Я приїхав в Зелену Гуру під обід і перше що мене зацікавило –
чим я буду займатись і де я буду жити. На пальцях я пояснив продавщиці преси,
що мені потрібно і вона відправила мене в передмістя міста на взуттєву фабрику.
Сам процес
працевлаштування описувати не варто – варто подякувати ще раз моєму бувшому
шефу Адаму – він побачив в мені бажання працювати,а також те що реально не було
де жити і взяв мене без досвіду до себе, а також як бонус я отримав матрац в
переробленому гаражі, який підприємливий поляк здавав мені і ще 3-м українцям.
Це були веселі 3 тижні – робота шок, умови шок, але я вважав, що після
української армії налякати мене нічого не зможе і через пару тижнів я вже
найшов інше житло – кімната в одної чудової пари – пана Юліана та пані Софії.
Ще через 3 місяця
я переїхав майже в окреме житло де і прожив наступні 4 місяці J За цей час я більш менш навчився говорити
польською, відмітився пару раз в місцевому клубі та в більярдній, посварився, а
потім знайшов спільну мову з місцевим нарко ділером, і досяг найвищої для свого
положення посади на роботі – офіційно займався всіма українцями, які хотіли
працювати в нас – в цілому було весело.
«Спілкування може
привести до корисних знайомств, вигідних угод, приємного проведення часу, але
іноді, в особливо рідких випадках воно може привести нас до нас самих».
Так продовжувалось
до березня 2012 року, вже в лютому я зрозумів, що такий шлях інтеграції занадто
довгий і почав думати як дещо його пришвидшити. І тут як би це не звучало
банально стала в нагоді друга освіта.
Частина друга.
Практично два
роки назад я розірвав умову з моїм майже рідним шефом і повернувся в Україну
починати все спочатку.
«Наш настрій
напряму залежить від того в яку сторону по відношенню до роботи ми рухаємось».
10 березня я
прийшов проходити вступне тестування на Java курси в SoftServe академію в
Івано-Франківську. Чесно кажучи я напевне не був кращим кандидатом, але тоді
був недобір і в мене була більш менш якісна англійська, тому мене взяли, а може
я просто гарно написав тест. План був простий – закінчити академію, таким чином
отримавши практичні навички з програмування абсолютно безкоштовно і спробувати
повернутись в Польщу, нехай на найменшу зарплатню, але в Європі. Через 4 місяці
навчання, випуску і декількох співбесід в польських фірмах я зрозумів, що таки
замало в мене досвіду і так мені туди не потрапити навіть на найнижчу посаду. Пару
місяців я провів в пошуках та проводах теплої пори року і восени, коли я вже
наважився на ще один етап навчання, цього разу в Luxoft Київ, мені подзвонили
з SoftServe і запросили на співбесіду. То було досить позитивно – адже першу я
завалив через те що ніколи не програмував багато потокові аплікації – і то
правда рівень трейні мусить вже це вміти. Друга була більш вдалою і через
тиждень мені запропонували роботу Автоматизатором. Я закотив рукави і
заглибився в роботу, за весь термін я не був на роботі приблизно 20 днів, всі
інші дні включно з вихідними були в офісі – так пролетіло 17 місяців на SS.
«Між першим
поглядом на стрілку годинника і другим поглядом на ту саму стрілку пролітає
мить, а іноді встигає пройти все життя».
Я став більш
впевненим і в мене трохи було реального досвіду, що взагалі важко оцінити. Але чим
довше я працював, тим більше розумів, що це практично межа – не межа по зарплаті
чи досвіду, а межа на якій я ще можу
спокійно сприймати то ставлення з яким фірма ставиться до людей. Спеціально не
буду тут писати нічого поганого – про бувших або гарне, або нічого – всі хто
працював або працює там самі знають і плюси і мінуси.
«Ви працюєте не
на тих, хто платить вам гроші. Ви працюєте на тих, хто на вас заробляє».
Отже минуло практично 17 місяців, одного разу
після певних непорозумінь з менеджментом я сидів на роботі в неділю і вирішив
спробувати повернутись в Польщу ще раз.
Частина третя.
Тут будуть
більшою частиною факти з мого власного досвіду, тому якщо в когось був інший
досвід – інтернет широкий все стерпить – прошу писати.
Загалом я вислав
24 резюме через портали «pracuj.pl» та «praca.pl». На які отримав 8 відповідей –
2 одразу були відмовами і 6 співбесід. Ще раз повторюсь, дуже часто я говорив
це, потрібно проходити співбесіди час від часу – саме так ви можете більш менш
реально знати потреби ринку і наскільки ви цим потребам відповідаєте. З 6
співбесід я отримав 2 пропозиції і першу ж я прийняв – прогадав? Хто знає. Мета
була переїхати – вона досягнута. Фірма була обрана через свою продуктовість і
через те, що головний офіс в Британії, а не в штатах. Вони оплатили переїзд,
досить швидко зробили початкові документи, запропонували нормальний договір,
зарплату в два рази вище і винайняли готель на час поки я шукав квартиру. Далі віза
типу D – практично для неї потрібно тільки запрошення від фірми, яке вона може
оформити в місцевому уряді при бажанні на протязі 1-го дня. В посольстві 99%
позитивного рішення – хіба що у вас були проблеми перед тим. З візою переїзд –
тут на початку підписується короткотермінова умова, в моєму випадку на 6
місяців, а через 2-3 місяці, після отримання іншого дозволу на роботу умова
автоматично стає на той термін. На пошуки квартири в мене пішло декілька годин
в інтернеті і єдина зустріч з ріелтором – я хотів ту квартир уі одразу
погодився на неї після оглядин. Позитив в тому, що тут ви не платите ріелтору –
платить власник, але дуже часто ви мусите платити заставу – в розмірі місячної
оплати власнику на випадок, якщо ви щось попсуєте, вона повертається по
завершенню оренди. Ціну квартири не варто зазначати, тому що вони різняться в
залежності від площі, району, ремонту, жадібності хазяїв і т.п. На що варто
наголосити – це умова на оренду, оця річ потрібна – вона захищає від коливань
цін і так далі – а також дозволяє отримати тимчасову прописку. Тому при оренді
перевіряйте умову – там мають бути зазначені дані ваші та орендатора, а також
термін і сума, яку ви маєте платити. Отже через пару днів перебування в Польщі
я мав квартиру, але ще жив в готелі до кінця тижня бо там були халявні сніданки
J
Наступним кроком
було підписання всіх внутрішніх умов та документів, а також проходження
медичного огляду, який по суті теж є обов’язковим при прийомі на роботу в
Польщі.
Відкриття
банківського рахунку зайняло 15 хвилин і десь 30 хвилин зайняло отримання часової
прописки на квартирі для якої при наявності договору навіть не потрібен
власник.
По суті на даний
час більше нічого не потрібно – через місяць буде зміна дозволу на працю на
довший і подання на часове пмж в Польщі, про це пізніше трохи напишу, коли
пройду всі процедури.
Підсумок.
Тепер трохи
філософії на завершення цих трьох періодів знайомства з Європейським Союзом.
Дуже часто
доводилось чути – не все так гарно, можна було б щось змінити, але кому ми там
потрібні – підніміть сраку і перевірте на собі як тут насправді. Поляки можливо
і не будуть танцювати радісних танців, але якщо ви будете поважити їх та їхню
культуру, намагатись вчити мову, а також працювати з ними на рівних, а не
тиснути дупою в крісло, як часто це відбувається в нас, під приводом – а мені і
так мало платять, вас БУДУТЬ поважати. І ніяк інакше – ви приїхали жити до них,
а – «В чужий монастир…» далі не дурні самі знаєте.
Думка номер два –
все дорого або і тут норм платять – так от для порівняння: девелопер або
нормальний тестер рівня інтермід тут за зарплату ОДНУ може знімати житло,
харчуватись і купити машину до 12 років БЕЗ пробігу по Україні. Якщо ви можете
це собі дозволити в Україні на зарплату міда в Франківську чи в іншому місті –
напишіть мені – про Вас має знати світ.
Ще трохи про
харчування, а точніше ціни на нього – це давно не секрет кожен третій напевно
був не раз в Польщі, тут воно дешевше – а поціновувачам переводити гривні в
злоті і навпаки додам – навіть при переводі продукти везуться В Україну, а не З
неї, тому тут дешевше.
Ставлення в
цілому – тут як правило всім все одно – ніхто не буде заглядати вам в тарілку
чи гаманець, нікому не цікаво скільки ви заробляєте і т.п. тобто таких близьких
речей українцям тут мало J
Не буду описувати
про дороги і тому подібне – скажу лише одне вони (дороги) тут є.
Звичайно тут теж
не медом помазано і є свої нюанси, але повірте моєму багаторічному досвіду
переїздів – якщо скласти всі плюси і мінуси, то мінуси просто будуть в шоці від
чисельної переваги їх арифметичних родичів.
Підсумовуючи цю
вступну частину хочеться сказати одну річ – прошу не сприймати вище написане,
як заклик до переїзду, але якщо ви приймете таке рішення, скоріше за все ви не
пожалкуєте про нього J
Замість епілогу –
«Кожен раз, коли ми робимо крок, ми обертаємо землю приблизно на метр. Хочеш,
щоб Земля оберталась швидше - біжи».
P.S. цитати власні... з неопублікованого :)
